Дистанционное образование с помощью Internet

Файл : Kyrsova(rus).doc (размер : 274,432 байт)

План:

І. Вступ

ІІ. Інформаційні технології, що застосовуються в дистанційній освіті

Послуги мережі Internet та дистанційна освіта

Електронні підручники та вимоги до них

ІІІ. Форми дистанційної освіти

IV. Дистанційна освіта в Україні

V. Висновок

VI. Література.

Вступ.

Дистанційна освіта широко розповсюджена на Заході , активно розвивається в Росії та лише починає з’являтися на Україні (на сьогодні в Internet згадується лише про два проекти – на сервері Educational Network Ukraine).

Основною відмінною рисою дистанційної освіти від інших типів освіти є широке використання телекомунікаційних технологій в навчальному процесі. Телекомунікації використовуються як при синхронному варіанті дистанційної освіти, так і при асинхронному. За їх допомогою може здійснюватися як забезпечення студентів необхідними матеріалами для навчання, так і перевірка отриманих студентами знань, спілкування з викладачем. Існує безліч реалізованих проектів дистанційної освіти, які відрізняються між собою технологіями та носіями інформації - від використання паперових носіїв та телефонного зв’язку до організації телеконференцій через супутники.

        Дистанційне навчання, як одна з форм системи освіти, стало розвиватися ще до появи комп'ютерної мережі Інтернет, поступово нарощуючи комплекс використовуваних технологій. Спочатку на озброєння була узята так називана кейс-технологія: чітко структуровані учбово-методичні матеріали комплектувалися в спеціальний набір (“кейс”), що потім відправлявся студенту для самостійного вивчення. Згодом паперові проспекти і підручники були доповнені записами на магнітних носіях і CD-ROM, а для проведення занять і читання лекцій стали застосовувати телевізійні технології. При цьому студент усе-таки повинний був періодично відвідувати очні консультації викладачів (тьюторів) чи інструкторів у спеціально створених для цих цілей вилучених (регіональних) навчальних центрах.        Всесвітня павутина послужила основою для розвитку мережних технологій поширення знань, давши в руки студентів і викладачів електронні підручники і бібліотеки, зручні системи тестування, а також засоби спілкування. Інтернет дозволив не тільки об'єднати усе раніше відомі інструменти навчання, але і помітно розширити їхній перелік, зробивши істотний вплив на інформаційну культуру в освітнім середовищем. [8], [9].

За останні десять років віртуальні форми навчання стали звичними для більшості великих навчальних закладів усього світу. В одному тільки 1998 р. на ці мети було витрачено 1,5 млрд. дол., а до 2005 р., за прогнозом Інституту стандартів і технологій США (Institute of Standards and Technology), обсяг коштів, вкладених в освітні Інтернет-послуги, досягне 46млрд.дол.     Сьогодні навчання через Інтернет все частіше розглядається не просто як зручна форма підвищення кваліфікації, а як цілком серйозна альтернатива традиційній освіті, що дозволяє студенту одержати глибокі знання. Нам, видно, ще має бути по-справжньому оцінити роль сучасних технологій у зміні форм навчання і змісту освітніх програм, але для початку зупинимося на тім, що, власне, відбувається в цій сфері.

КЛАССИЧЕСКОЕ И ПОСТКЛАССИЧЕСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ

Образование – это то, что остается,

когда мы уже забыли все, чему нас учили

Джордж Галифакс (XVIII век)

Старая парадигма образования, ориентированная преимущественно на передачу и усвоение научных, однозначно интерпретированных знаний, сегодня вступила в противоречие с новой парадигмой, видящей мир и человека в их целостности, в культурном и индивидуальном измерении. Классическая школа пользуется моделью усвоения знаний по принципу «внимание – слушание – понимание – запоминание – воспроизведение». Она организована и действует на основании нормативно-репрессивного принципа, подкрепляясь системой оценок по критерию «правильно – неправильно». Природа с ее законами противопоставляется «человеку-покорителю». Наука воспринимается как путь к точному, законченному знанию. Классический тип мышления следует из механистической картины мира с установкой на однозначность решения и обязательное совпадение предполагаемого результата с результатом реальным.

Сегодня формируется новая постмодернисткая картина мира, в которой чертами науки являются: сосуществование множества концепций, гипотетичность, неоднозначность интерпретации результатов, метафоричность, сближение научных и ненаучных форм познания. Научное знание гуманитаризируется – ставит в центр внимания проблемы общества и человека в их человеческом измерении и гуманизируется – делает установку на знание, как на средство сохранения, воспроизводства и развития культуры, а не как способ удовлетворения потребностей социально-производственной практики или чистой науки. Знания становятся капиталом: капиталовложения в сферу образования и науки дают в развитых странах больше прибыли, чем в сферу производства. Вместо критерия «правильно – неправильно» выдвигается критерий «полезно – эффективно – безвредно». Становится понятным, что будущее зависит не от количества знаний, а от уровня культуры и способности человека к ориентации в нестандартных ситуациях, или в ситуациях стандартных, но еще ему неизвестных (которые должны быть включены в образовательный спектр технологий поведения).